Демографічний обмін, як спосіб вирішення кризи
Один з аргументів, який вороги України використовують як підґрунтя своєї підтримки сепаратистів – це те, що начебто їх (сепаратистів) не чують. Звісно ж це не так, але невелика кількість інтерв’ю, які дають лідери сепаратистів – набирає багато переглядів в інтернеті та транслюється основними ЗМІ. Ті, хто ще вчора був дідом морозом по виклику (Губарєв), або давнім політичним трупом в Росії (Баркашов) виходять в мейнстрім. Але єдине, що вони пропонують Україні – це здати свої території, спочатку Донецьку і Луганську області – а далі і всю лівобережну Україну.
Найкращим виходом було би швидке та ефективне знищення всіх озброєних терористів та встановлення порядку в тих регіонах. Але АТО проходить дуже обережно та повільно – щоб уникнути жертв серед цивільного населення, серед заручників, яких терористи періодично захоплюють та звісно ж, з мінімальними втратами для України. На жаль кількість люмпену, професійних найманців та грошей, які працюють на розкол України занадто великі, щоб закінчитись найближчим часом. Часто можна почути фразу “Ніяких переговорів з терористами”, це правильно, але переговори з їх начальством, з їх хазяями та спонсорами в окремих випадках можна проводити.
Як не прикро це усвідомлювати, але частина мешканців Донецької та Луганської області все-таки прагнуть приєднатись до Росії. Таких бажаючих не більше 15% (за різними соціологічними даними), але вони є. Що робити з ними? Лунали пропозиції позбавляти їх громадянства. Але що далі? Депортувати їх? Я був би не проти цього, але розумію всю складність такого кроку, який неодмінно б наштовхнувся на шквал критики навіть в середині українського суспільства, не кажучи вже про використання цього пропагандистською машиною Москви.
Але ж всі розуміють, що не може більшість йти на поводу у меншості, навіть якщо більшість залякана, а меншість – озброєна та агресивна. Цього не буде. Також не буде і громадянської війни. Війна вже йде, але це не громадянська війна! Проти України воюють російські спецназівці та місцеві найманці, здебільшого маргінально-кримінальний елемент, який де-юре можливо і має громадянство України, але для них це громадянство не представляє жодної цінності, навпаки – це одна з основ, яку вони хочуть нівелювати, знищити.
При успішній нейтралізації терористів – ми все-одно матимемо п’яту колону в тих регіонах. Ті, хто сприяв діяльності терористів – будуть покарані, але ті хто симпатизував їм в думках чи на словах – швидше за все уникнуть покарання. Що робити з ними? Вести культурну роботу, намагатись зробити їх прибічниками єдиної України? Цілком очевидно, що більшість з них настільки просякнуті ненавистю до всього українського, що ніякий економічний розвиток, ніяка правдива інформація не змінить їх думки. Повторюсь ще раз – я маю на увазі тут відносно маленьку кількість населення Донбасу, і не узагальнюю.
Як вирішення кризи, я хочу запропонувати варіант Демографічного обміну, який мав би відбутись на найвищому рівні за сприянням України та Росії. Суть полягає в тому, щоб створити всі умови прихильникам приєднання до Росії виїхати туди, а взамін до України могли би повернутись етнічні українці, які проживають в Росії, або й навіть частина росіян, які відчувають себе пригнобленими путінським режимом. На індивідуальному рівні це можна зробити і так, але охочих можуть зупиняти аспекти громадянства, власної нерухомості, роботи. Тому законодавча та адміністративна підтримка з боку двох держав могла б полегшити цей процес: максимально спростити юридичні моменти отримання громадянства, створити програму по обміну нерухомістю, подбати про працевлаштування, тощо.
Звісно, швидше за все Росія не буде зацікавлена в цьому, адже хоче загарбати території. Також і прихильники сепаратистів хочуть йти в Росію не самі, а разом з територією. Але рано чи пізно вони мають зрозуміти, що краще переїхати в Росію ніж увійти туди як житель зруйнованого міста, з загиблими родичами, або й як квадратний метр землі на цвинтарі…
19 травня 2014