Ринок Дніпро
Раніше я дивувався, чому ринок називається так, адже знаходиться на Борщагівці, (зупинка трамваю Кольцова) далеко від Дніпра. Я й зараз не знаю чому його так назвали, але як мінімум одна спільна риса є – популярність. Цей ринок дуже популярний і його відвідують люди з інших районів. Я обійшов весь ринок, підійшовши майже до кожного продавця і роздавши пів тисячі листівок перехожим. Особливо, зворушило те, коли мені вертали листівку бо казали, що з іншого району. Це дрібниця, але можливо, збережена листівка потрапить до того, хто підтримає мене…
Сказали мені і про підкуп виборців, щоправда не в Києві. Обіцяють 300 гривень, 150 до виборів, 150 після. Я чув і про інші суми, але напевне середня “ринкова” ціна за голос якраз і є такою – 300 гривень. Році в 2004 я чув, що студенти продавали свій голос за 100 гривень, на місцевих виборах було 150, зараз – 300. Така от інфляція))) Але для олігархів чи грошовитих кандидатів – це вигідно, це набагато дешевше ніж їм обходиться агітація та реклама в ЗМІ, які часто просто дратують людей і нічого не гарантують. Можна за приклад взяти приблизну суму витрачену ними на виборців і потім поділити на кількість голосів які були за них. Вартість за 1 голос може перевищити 300 гривень в 10 разів.
Останнім часом я працював багато за комп’ютером, відповідно, і спілкування з людьми в мене було по інтернету. Вчора я вперше відчув, що справді наговорився. Все-таки спілкування з людьми це дуже цікаво. І знову – я не почув жодного негативного відгуку. Була одна бабуся, яка зачекала мене біля виходу з ринку і посміхаючись спитала чи я не технічний кандидат. Вона виявилась класичною прихильницею Юлії Тимошенко та відповідно Бондаренка в моєму окрузі. Я знав, що її переконати неможливо, але поговорив з нею 15-20 хвилин, пояснив що треба позбутись стереотипу що є тільки 2 кандидати – від влади і від опозиції і що тільки в цих кандидатів є шанси. Я хочу зламати ці стереотипи, а також стереотип, що лише дуже багаті люди можуть пройти до Верховної Ради. Загалом бабуся погодилась і з цим і з моїми ініціативами, які я буду впроваджувати в життя, якщо стану народним депутатом. Але вона голосуватиме за мого конкурента, бо він для неї “перевірений”. Ще один чоловік казав, що Пабат – це зять Бондаренка і ніколи не піде проти нього, і що ці два кандидати заодно, тому все-одно кого з них обирати. Я не знаю, може ще занадто рано робити висновки, але крім вищезгаданої бабусі я не зустрічав прихильників ні одного ні іншого кандидата. Може вони просто не казали про це, а може ще не встигнули поцікавитись, але цей факт дозволяє мені не погодитись з соціологічними дослідженнями і тими журналістами, яки досліджуючи цей округ говорять лише про цих двох кандидатів.
Я розумію, що зустрічі треба проводити активніше. Деякі кандидати-мажоритарники проводять по 2-3 зустрічі вдень. Їм легше, бо вони можуть все відкласти і займатись лише цим, а мені ще треба працювати і в мене немає штату помічників. Є волонтери, люди які мене підтримують, але як правило вдень вони зайняті і мені незручно просити людей, “напрягати” їх не маю чим віддячити. Якщо я пройду в депутати – я віддячу своєю патріотичною роботою та допомогою. Але якщо ні? За себе я не переживаю, я не боюсь почати все спочатку.
Друзі, хто з вас мешкає в Святошинському районі – скажіть де б ви хотіли щоб я провів зустріч? В мене не буде часу і можливостей охопити кожен двір, але думаю 30 зустрічей я зможу зробити. Також можливо ми можем разом зорганізувати якусь мистецьку подію? Якщо є ідеї – пишіть!
Comments (3)