Мова і незалежність
Як і більшість киян, я зростав в російськомовному середовищі і ніколи не приховував, що на українську мову я перейшов в 17 років, влітку 2004 року. Я знаю, що багато хто перейшов на українську мову саме під час помаранчевої революції, але мій перехід з цим не пов’язаний. Переходити з мови на мову в розмові – легко, але перейти постійно, щоб починати говорити іншою мовою з усіма та в усіх ситуаціях – це не так просто. Влітку 2004 року я закінчив перший курс університету, де всі мої знайомі спілкувались російською. Та й взагалі тоді більшість моїх знайомих спілкувались російською, і я зізнаюсь, що відчував дискомфорт, коли вперше заговорив з ними українською. Просто набридло відповідати на їхні питання “а зачем?”, дехто й справді цього не розумів або думав, що то у мене тимчасове захоплення.
В переході на українську мову немає нічого героїчного, це те, що треба було зробити. Пройшло трохи часу, і я позбавився дискомфорту, і за весь час не пригадаю проблем, які були б у мене через українську мову, швидше навпаки – через це в мене відбулось декілька цікавих знайомств. Я не хотів залежати від думки оточуючих людей, я сам усвідомлено зробив свій вибір, про що й ніколи не жалкував.
Кожен цікавий українець, кожна цікава українка, які розмовляють українською мовою – це джерело українізації. В Києві багато людей переходять на українську коли до них звертаєшся, хтось через повагу, хтось через цікавість, а хтось просто автоматично. Тому мені може здатись, що половина киян спілкується українською. Це не так, але вживання української мови в Києві зростає. І що буде далі – залежатиме від кожного з нас.
Я не так багато зробив для української мови, як хотів би зробити. Я не написав культової книги, не зняв культового фільму, не написав пісні, яка була б у всіх на слуху. Але я був прикладом для деяких людей, які після спілкування зі мною перейшли на українську мову. Можливо, вони зроблять більше, ніж я. І точно ми будемо працювати на благо України: кожний в своїй сфері, кожен окремо і водночас об’єднані великою метою – величчю та процвітанням України.
Я почав з мови, бо мене запитували про мою думку з приводу закону про засади мовної політики – це гаряча тема. Моя думка проста, і вона записана в Конституції. В Україні – державна мова – українська. І тут не може бути простору для дискусії.
Також і незалежність – це факт. Звісно, багато можна говорити про те, кому насправді належить Україна, про олігархів та вплив з-за кордону. Але Україна відбулась як держава, і сподіваюсь, ніщо її не знищить. Ми, молодь не маємо з чим порівнювати, бо ми або не жили в СРСР або застали розвал Союзу занадто малими. В усій Історії України багато трагічних моментів. Але ми, молодь, зростали вільними. І сподіваюсь, ніщо не зупинить нас в наших планах і мріях.
Comments (4)