Працевлаштування молоді
Проблема працевлаштування випускників – це ще одна тема, над якою я буду працювати, якщо стану народним депутатом. По собі я знаю, наскільки важко в сучасній Україні знайти гарну роботу, роботу з трудовою книжкою, достойною зарплатою і можливістю кар’єрного росту. Закінчивши свій перший університет на пів року раніше ніж інші, я думав, що це дає мені перевагу, і взимку, коли немає великої кількості свіжих випускників мені буде легше знайти перше нормальне місце роботи. Те, що я вже мав певний досвід роботи за фахом, сприймав як додатковий плюс. Отже, почав відправляти резюме та активно відвідувати співбесіди. Проходив місяць, два, три – і нічого не траплялось! Я вже думав, що щось не так в мені, що я доходжу до останнього рівня співбесіди (а таких рівнів могло бути 4 і більше) і врешті-решт мене не беруть на роботу, не вказуючи причину. Мама мені казала, що треба говорити російською мовою, вбачаючи в цьому причину. Згадав один кумедний випадок, коли мене попросили перейти на російську мову, сказавши: “Ми уже услышали что английский вы хорошо знаете, теперь мы хотим узнать, знаете ли вы русский”. Але думаю, що не це було проблемою, а просто той факт, що без досвіду дуже важко знайти роботу.
МХУ, який я закінчив, відомий серед міжнародних компній, бо викладання в ньому відбувається англійською мовою, та маркетинг і менеджмент викладається за західними стандартами. На той час стажування в таких компаніях як Nestle, Procter&Gamble, Danone оплачувалось десь на рівні 400 долларів, в British American Tobacco – 600, що тоді пам’ятаю було піком моїх очікувань. Але я був готовий піти працювати і за 200 долларів, бо головне було отримати досвід роботи та практичні навички. Через три місяці пошуку в мене одночасно було декілька пропозицій, і я вибрав піти в сферу інтернет маркетинга, про що і не шкодую, бо поки буде інтернет – в мене буде робота. Звісно, якщо я стану народним депутатом – я буду розвивати інтернет-сферу, але на проблему працевлаштування молоді я дивлюсь глобальніше. Я бачу найбільші складнощі в таких популяних сферах освіти, як економіка, юриспруденція, міжнародні справи. Випускникам таких спеціальностей справді важко знайти гарну роботу без зв’язків та знайомств. Отже потрібно сприяти тому, щоб студенти отримували необхідний досвід ще під час навчання, щоб ще перед закінченням вишу вже бути впевненими в тому, в яку галузь, в яку компанію вони підуть, або, можливо, почнуть
свою справу.
Вчора я був на презентації книжки есеїв аргентинського письменника Ернесто Сабато. Упорядник Сергій Борщевський зробив дуже гарну справу, зібравши 14 студенток, та надавши кожній по есею для перекладу. Для студенток це був перекладацький дебют, думаю, це дуже позитивно вплинуло на їх оцінку і розуміння свого навчання та своєї професії. На
заході також лунала думка, що потрібні договори між вишами та спілками, видавництвами, щоб літературні перекладачі, редактори одразу знаходили собі роботу після закінчення навчання, а не лишались на одинці з пошуком своє роботи. Це проблема багатьох сфер. Часто випускники чи то випадково, чи через різницю в зарплаті потрапляють в зовсім іншу сферу, іноді навіть не дотичну до того, чому вони вчились. В такому випадку кошти і зусилля їх навчання змарновані: змарновані бюджетні кошти, змарновані кошти їх батьків, час витрачений недоцільно, а
знання без практичного застосування забудуться.
Отже я бачу наступні кроки:
1) Переглянути професії, визначити держзамовлення у відповідності до затребуваності спеціальностей, але не виходячи з сьогоднішньої ситуації, а зі стратегічним баченням як мінімум на 5 років. (Власне 5 років і є середній термін навчання студентів).
2) Виходячи з мого бачення інноваційної та успішної України, створити та розширити замовлення в таких сферах, як ІТ, високі технології, мистецтво, туризм, військова сфера. Усі ці професії водночас і престижні, і мають бути затребувані як в Україні, так і в усьому світі.
3) Сприяти тому, щоб студенти отримували необхідну практику під час навчання. Збільшити кількість та якість практичних занять в тих сферах, де це необхідно.
4) Припинити експлуатацію студентів тими транснаціональними компаніями (і не тільки), які прагнуть не платити зарплат під час стажувань. Змусити компанії платити податки і гідну заробітну плату.
5) Сприти розвитку таланту кожного. Цей пункт дуже індивідуальний, але навіть говорячи про таку велику кількість громадян, як студенти – потрібно бачити не масу, не цифри, а особистостей, серед яких є і нові майбутні винахідники, талановиті лікарі, письменники, будівельники.