Вони не вбивці

(Статтю написав для газети “Тиждень і Люди” – Chicago, USA)

Останнім часом увагу багатьох українців привертають наліпки з зображенням хлопчика, який тримає в руках плакат з написом: “Мій батько не вбивця”. Подібні наклейки, а також графіті, трафарети та написи балончиком можна зустріти по всій Україні, а також і за її межами. Наводиться також і сайт: theyarenotkillers.com Ті, хто ще не чув про цю жахливу історію, мусять хоча б коротко довідатись про її суть.

Квартирне питання

Сім’я Павліченків має квартиру в самому центрі Києва. Нідерландська компанія починає скуповувати всі квартири в тому будинку. Павліченко відмовляється продати свою квартиру, після чого починаються погрози та навіть суди. Однієї зимової ночі в квартиру вривається міліція, силоміць виселяє родину Павліченків, невідомо куди зникають всі речі. Рішення про виселення виносить суддя Шевченківського районнного суду Зубков. Дмитро Павліченко подає апеляцію в суди, проводить прес-конференції, звертається до Президента та народних депутатів, намагається відстояти свою квартиру.

Вбивство судді

21 березня 2011 року суддю Зубкова вбивають в його під’їзді. Підозра падає на Дмитра Павліченка та його сина Сергія, ніби то мотиви не викликають сумнівів. Але за показами свідків вбивці виглядали зовсім інакше. Всі 6 свідків не впізнали у Павліченках вбивць, хоча один зі свідків і свідчив проти них, але потім зізнався, що свідчення були дані під тиском. Під тиском та погрозами Сергія Павліченка змушують зізнатись у вбивстві. До старшого Павліченка звертаються чиновники, які кажуть, що знають про його невинність, але пропонують взяти провину на себе, взамін обіцяють залишити в спокої його сім’ю та призначити м’якший вирок. Павліченко відмовляється брати на себе провину за когось іншого. Слідство, яке триває цілий рік, не розглядає інших версій вбивства.

Погодьтесь, це виглядає зовсім нелогічно: зав’язувати судову тяганину, привертати увагу громадськості до своєї проблеми, а потім скоювати злочин, усвідомлюючи, що він буде першим підозрюваним? Ще не логічніше залучати до вбивства свого сина та псувати йому життя. І журналісти, і юристи, ознайомившись з деталями справи, сходяться на тому, що це чиста підстава. Відбитки пальців Павліченків, які знайшли на місці злочину, могли бути взяті з тих речей, які в них конфіскували при виселенні. Роздруківки телефонних переговорів свідчать, що старший Павліченко приблизно під час вбивства розмовляв по домашньому телефону зі своїм адвокатом по “квартирні” справі, остання це підтверджує. Судовий процес триває 9 місяців, і восени 2012 року суддя виносить страшний вирок: довічне ув’язнення для старшого Павліченка та 13 років ув’язнення для молодшого.

Фанати як рушій громадянського суспільства

Протест проти судового свавілля зароджується в середовищі фанатів футбольного клубу “Динамо Київ”, бо Сергій Павліченко був також фанатом цього клубу. В знак солідарності цей протест підхоплюють всі основні футбольні клуби України, а також величезна кількість фанатів за кордоном. Банери “Волю Павліченкам”, “Волю чесним Павліченкам”, “They are not killers” з’являються на стадіонах всього світу. Це є безпрецедентним актом солідарності футбольних вболівальників!

25 листопада 2012 роук в Києві відбулась акція на підтримку Павліченків, в якій взяло участь близько п’яти тисяч людей. За словами очевидців події: “Це було щось!” І справді, Київ не бачив таких акцій, крім Маршу УПА, але то подія політична, ця ж акція пройшла без політиків та прапорів. Футбольні вболівальники показали високий рівень організації, взаємопідтримки та корпоративізму. Фактично це і є ознакою того громадянського суспільства, про яке так люблять говорити демократичні політики. Підтримка Павліченків, яку започаткували фанати Динамо, вже пішла набагато далі, тисячі різних людей по всій Україні обурені таким “правосуддям”. Наприклад, Руслана на підтримку Павліченків вийшла на свою прес-конференцію в наручниках у супроводі двох “беркутівців”.

Це може статися з кожним

Справа Павліченків жахлива тим, що чиєсь життя – зруйноване, а справжні вбивці на свободі. Один з виступаючих на акції по захисту Павліченків сказав, що суддя Зубков був не найгіршим суддею, адже прийняв декілька рішень по забороні забудови в центрі Києва, рішень на користь київської громади наперекір інтересам великих компаній. Напевне, він мав багато ворогів. Невже судді, його колеги не прагнуть знайти справжніх вбивць? Адже ці ж самі люди, які відчують свою непокараність, можуть прийти в майбутньому за ними!

Справа Павліченків стала важливою для всіх українців, адже на їх місці може бути кожен. І якщо мовчати, нічого не робити, не боротись за справедливість, то подумай – чи буде кому тебе захищати, якщо в халепу потрапиш ти?

Розповісти в соц.мережах

16. December 2012 by Андрій
Categories: Різне | 1 comment

One Comment

  1. підтримую!

Leave a Reply