Підняти Українське Кіно
Зайвим буде описувати проблеми українського кіно. Проблема полягає не тільки в якості і кількості знятого кіно, а в доступі глядачів до фільмів. От, наприклад, взяти фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Він побив рекорди українського кінопрокату, але дуже багато людей так і не побачили його? Чому? Бо він йшов в маловідомих та непопулярних кінотеатрах і не в зручний час. Та й зараз ви не побачите цей фільм в продажу у тисячі торгових точках, де продають російську та західну попсу. Що вже казати про інші фільми?
Найлегше, це сказати – «Українське кіно – це відстій», «Немає українського кіно» і дивитись іноземне. І справді – знято і знімається стільки фільмів, що навіть найфанатичніші кіномани завжди знайдуть чим задовольнити свою цікавіcть. Я знаю, що деякі люди залишаться на цій позиції, і я не намагаюсь переконати їх словами. Треба переконати їх вже готовими фільмами. Культовими. Про які всі говоритимуть, в тому числі і за кордоном.
Кіно як закінчений продукт – це чудова річ для експорту. Уявіть, скільки нових робочих місць може бути створено при нормальних умовах розвитку кіно, які наприклад є у Франції, країні, що не набагато перевищує Україну за населенням, але знімає дуже багато фільмів. Я сам став краще розуміти кіно, коли зіграв головну роль в короткометражці, знятій в стилі поетичного кіно. 
Над фільмом працює безліч людей: режисери і оператори, сценаристи, звукорежисери, гримери, менеджери, водії, помічники. То уявіть скільки робочих місць може забезпечити нормальний, не низькобюджетний фільм. Додати до цього ще перекладачів, які перекладатимуть кіно для експорту. Саме кіно, на мою думку, може стати одною з ключових галузей розвитку в Україні. Чи невже ви не погодитесь, що краще експортувати мистецький продукт, ніж сировинні ресурси? Я не хочу, щоб українці важко працювали в шахтах та вирубували наші ліси заради прибутку олігархів!
Фестивалі – це ще один напрямок роботи. В минулому році я входив в оргкомітет фестивалю етнічного кіно «КіноЕтніка», головним натхненником цього фестивалю була моя дружина Леся Воронюк. Режисери, в основному молодь, з усієї України з’їхались в Чернівці, щоб показати свої доробки. В Україні немає проблем з обдарованою та талановитою молоддю, є проблеми з технічним та бюрократичним забезпеченням. Вирішенню цих проблем я і хотів би надати увагу, ставши народним депутатом. Фестиваль «КіноЕтінка» плануємо зробити наступного року міжнародним. Є гарна команда, яка працювала над цим фестивалем, люди питають, коли буде фестиваль, де можна побачити фільми, які там транслювались. В інтернеті, та й то не всі. Так немає бути. Є попит на українське кіно – значить має бути і пропозиція. Треба створити умови для виробництва фільмів.
В рамках мистецького центру, який я створю, буде функціонувати цілодобовий кінотеатр, де транслюватимуться українські фільми та класика світового кіно. Також там будуть проводитись постійні майстер-класи для режисерів, операторів, сценаристів. Будемо запрошувати відомих іноземців зі сфери кіно. Спільні проекти з іншими країнами посприяють українським кіно-митцям як в плані досвіду, так і в матеріальному плані. В інших країнах держава, спонсори і меценати більше підтримують кіно. Ситуацію в Україні не виправити за 1 місяць чи один рік. Окрім підтримки держави, має бути підтримка спонсорів, які, я вірю, зрозуміють, що їх згадка в спонсорах фільму аж ніяк не гірше рекламного банера на спортивних змаганнях або десятках біл-бордів по місту.
Цей мистецький центр я створю навіть якщо не стану депутатом. Але тоді це займе більше часу. Я не тішу себе ілюзіями, що знайдеться інвестор. Я вже звик бачити, що інвестори цікавляться іншими сферами. Тому треба сподіватись на себе.
Тепер по пунктам:
1) Треба запровадити суворий контроль за коштами, виділеними на кіноіндустрію. Щось не видно кінцевих продуктів. Державні кошти не мають розкрадатись або використовуватись на знімання сміття чи ретроградщини, яка не буде нікому цікавою.
2) Для молодих випускників запровадити стипендії для навчання в найкращих кіно-школах світу.
3) Запрошувати майстрів кіно з усього світу в Україну з візитами, як на кіно-фестивалі, так і на приватні лекції, або і просто туристичний візит. Хто знає, можливо наступний фільм цих митців буде пов’язаний з Україною, і тут будуть задіяні українські актори, українські оператори.
4) Обмежити трансляцію американських фільмів по кінотеатрах та телеканалах. Треба показувати культове кіно з усього світу, а не схилятись перед домінацією Голівуду. Для українського кіно запровадити достатню квоту в усіх кінотеатрах та на всіх телеканал, які транслюють фільми.
5) Створити мистецький центр з великим акцентом на кіно. В перспективі цей центр має стати плацдармом для створення Українського «Голлівуду». Чи це буде реанімована кіностудія Довженка, чи щось нове – час покаже.
Я розумію, що ці кроки можуть здатись нереальними. Але саме в кіно і не мусить бути нічого реального. Історія знає геніальних митців, які творили і в гірших умовах. А великі ідеї і спонукають до системних кроків по їх реалізації.
Якщо ж мені не вдасться пройти і почати працювати над реалізацією цих ідей, якщо люди при владі та люди з можливостями не підтримуватимуть українського кіно, то я все-одно хочу сказати українським митцям, щоб вони не втрачали віри в свої сили, і працювали над своїми фільмами. Фільми та інші мистецькі твори можуть лишатись на віки, а не лише на термін каденції у Верховній Раді..